ВЕДМЕЖА ЛАПА - студія ножів ручної роботи Павла Гончаренка, замовити купити в Україні

ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ:

Назва ножа - ВЕДМЕЖА ЛАПА - студія ножів ручної роботи Павла Гончаренка, замовити купити в Україні
Тип ножа: Фіксований клинок
Бренд: Студія "Ножі ручної роботи Павла Гончаренка"

Матеріал леза:  Клинок з мозаічного дамаску (330 прошарків)
Сталевий лист: Ціліснолитий, на всю довжину ножа
Заточення леза: Шабельне двостороннє, ніж готовий до роботи.
Марка сталі:  Клинок з мозаічного дамаску (330 прошарків)
Твердість леза:   61 HRC
Загальна довжина:  мм
Довжина леза: 210 мм
Ширина леза:  мм
Товщина леза:  мм
Шліфування леза: Фініш клинка 
Матеріал больстера (гарда): Мозаїчний дамаск
Довжина руків'я: мм
Товщина руків'я: мм
Матеріал руків'я: Стабілізований кап дуба, зуб мамонта, мельхеор, мозаїчні темлячна трубка і пін. Бусина - кіготь бурого ведмедя
Інкрустація руків'я: Мохаїчний дамаск, мельхеор, мозаїчні темлячна трубка і пін. Бусина - кіготь бурого ведмедя
Колір руків'я: Чорний
Просочення руків'я:
Покриття руків'я:
Отвір для шнурка (під темляк): Є
Темляк - Шкіряний шнур 3мм, Бусина - кіготь бурого ведмедя
Піхви: Теляча шкіра - чепрак, шкіра ігуани, тиснення, прошиті вручну вощеною ниткою.

Модель: ВЕДМЕЖА ЛАПА  - студія ножів ручної роботи Павла Гончаренка, замовити купити в Україні
Номер моделі: 040
Країна народження: Україна
Ремісник: Майстер Павло Гончаренко, м. Іванків, Україна Студія ножів ручної роботи Павла Гончаренка
Найкраще використання: Полювання, поділ тушки, нарізка
Стан ножа: новий
Ціна вказана разом з піхвами.

Ніж заточений, не є холодною зброєю.

З цієї сталі у виробництві роблять різальні інструменти, пилки, знімні леза. Використовують у виробництві медичних інструментів.
Високі антикорозійні властивості! Ножі добре показали себе у вологих умовах.

Оригінальний дизайн.

Рукоятка піддана до спеціальної водовідштовхувальної обробки. 

Наявність регулярно змінюється, при підтвердженні Вашого замовлення ми повідомимо про наявність або термін готовності товару. Виріб може трохи відрізнятися від представленого на фото.

Мозаїчний дамаск⁠⁠
Дамаську сталь виготовляють методом багаторазового ковальського зварювання пластин, що відрізняються одна від одної своїм хімічним складом і, отже, кольором після травлення. «Мозаїку» також виготовляють методом ковальського зварювання різнокольорових сталей – і методом досить давнім. За старих часів при виготовленні високоякісного дамаска іноді зварювали не стопку плоских пластин, а пучок тонких прутків або дротів. В результаті отримували візерунковий метал, що складається не з пластин-шарів, а з прутків-волокон.

Такий великоволокнистий метал і став основою для «мозаїчного» дамаска. Для його отримання знадобилося лише розташувати різнорідні прутки в пакеті не абияк, а в строго заданому порядку - так, щоб після ковальського зварювання на поперечному зрізі утворилася свого роду сталева мозаїчна картинка. Для складання цієї мозаїки могли використовуватися не тільки тяганини та вузькі пластини, але й спеціально виготовлені прутки дуже складного поперечного перерізу. Залежно від конкретного порядку розташування цих різнорідних елементів візерунок поперечного зрізу звареного візерункового блоку міг бути як завгодно складним.

Найбільш простий у виготовленні візерунок утворюється при наборі блоку з прутків та пластин прямокутного поперечного перерізу. Наочними прикладами є візерунки типу «шахова дошка» і «хрестовий». Того ж рівня складності сітчаста мозаїка, одержувана зварюванням брикету безлічі сталевих прутків квадратного поперечного перерізу з прокладеними між ними тонкими пластинками контрастного металу.

Більш трудомістким є виготовлення блоку з орнаментом у вигляді букв, багатопроменевих зірок та їм подібних елементів. Наприклад, східні рушничні майстри любили візерунок у вигляді зрізу лимона або рулету, а їхні європейські колеги навіть примудрялися виявляти на стовбурах зі «шрифтового» дамаска написи, що непогано читаються. Вихідні блоки з такими візерунками можна було зварити в моноліт, лише використовуючи спеціальні оправлення та підкладки, інакше пучок різнорідних волокон розповзався під час проковування.

Ще більш складною технікою є зварювання блоків мозаїки з реалістичними фігурами людей, тварин тощо. Для складання вихідного пакета застосовуються бруски сталі, в яких електроерозійним способом зроблено наскрізні фігурні вирізи. У ці бруски, що служать матрицями, вставлені точно відповідні вирізам фігурки-вкладиші з іншого, контрастного металу.

За іншим варіантом, як матриця-наповнювач використовується дрібний металевий порошок заліза, сталі або нікелю, засипаний в тонкостінний контейнер. У цей контейнер поміщають прутки складного перерізу із зачищеною поверхнею або зігнуті зі стрічок та пластин фігури будь-якої конфігурації. Наприклад, у вигляді бутонів квітів, фігур людей чи тварин. Елементи-вкладиші можуть також виготовлятися методом електроерозійного різання тонким дротом. Засипавши ці композиції порошком і загерметизувавши контейнер, його нагрівають до температури зварювання і акуратно проковують з 4-х сторін.

Проковують дійсно акуратно та ретельно. Іноді навіть неймовірно акуратно... Першопрохідник сучасних способів виготовлення мозаїчного дамаска Стівен Шварцер 1993 року відкував мозаїчний пакет для свого ножа «Мрія мисливця» - і кував його шість місяців із перервами. За цей час він «лише» розкував брусок діаметром 130 мм з вставленою в нього багатоелементною фігуркою мисливця так, що його «зріст» зменшився з 40 мм до 12 і його стало можливим вварити в клинок ножа. Нюанс у тому, що у фігури мисливця можна розглянути навіть підбори на чоботях і, що найпримітніше, після всіх деформацій при зварюванні та проковуванні стовбур біля рушниці залишився прямим. Якби навіть такий складний блок кувався так, щоб у результаті вийшла не більш ніж впізнавана фігура, то кування всього клинка (без урахування підготовки вихідного пакета) зайняло б пару днів, а то й менше. У цьому випадку робота майстра у сенсі акуратності може бути свого роду шлагбаумом у техніці мозаїчного дамаска – все, глухий кут, далі цим шляхом йти нікуди.

Кап дуба
У народі кап називають «відьомий віник». У ньому дійсно є щось відразливе, але тільки якщо не знати, яке диво природа приховала під потужним шаром кори.
Як виглядає кап

Розташування на дереві На відміну від сувеля капи зустрічаються рідко. Зазвичай вони виникають на стовбурах дерев або у прикореневій частині. Набагато рідше формуються на гілках. Прикореневі нарости (капокорінь) мають сплощену форму, тоді як стовбурові або комлеві більше нагадують кулю, частіше асиметричного вигляду. Як правило, капи розташовуються з одного боку стовбура як характерного напливу; рідше зустрічаються нарости, що охоплюють дерево по всьому колу. Трапляються як поодинокі екземпляри, так і цілі капові колонії, що покривають стовбур дерева невеликими групами.

Формування та структура Принципова відмінність капа від сувеля у структурі. Якщо подивитися на кап у розрізі, він буде наповнений невеликими дерев'яними вузликами - це так звані нирки. Тоді як сувель — це просто деформовані та хаотично переплетені річні кільця. Таким чином каповий наріст представляє свого роду резервний пучок нирок, що не розкрилися, створений природою про запас. Навіщо? Щодо цього у дендрологів немає єдиної думки.

Під потужним шаром кори кап і сувель практично не відрізняються один від одного. Єдине, що може видати кап – невеликі зелені гілочки, що ростуть на його поверхні. Це частина тих самих сплячих нирок, які тільки з якоїсь причини активізувалися. Без кори різниця між капом та сувелем стає очевидною. Поверхня капа вкрита конусоподібними опуклостями, тоді як сувель абсолютно гладкий.

Розміри капів сильно відрізняються: від наростів з волоських горіх до воістину гігантських утворень. Найбільший із задокументованих капів на території Росії був виявлений на плосколистій березі, що виросла на Сахаліні. Його висота становила 1,4 м, а довжина кола 10,8 м. Розміри капів залежать від розташування на стовбурі та породи дерева. Найбільшими традиційно вважаються прикореневі капи, але їх видобуток перетворюється на непросте завдання і неможливий без спила дерева. Великі капи, вагою 300 кг і більше, частіше можна зустріти на волоському горіху, березі пухнастій, монгольському дубі. Зростають вони в 3-4 рази повільніше за сувель і трапляються дуже рідко.

ТекстураКапова деревина має характерну текстуру, завдяки якій її досить просто відрізнити від сувеля. На каповому зрізі сплячі бруньки ніби загорнуті в численні верстви деревних волокон. Такі вузлики чимось схожі на фактуру «пташиного ока», але в капі вони не розподілені настільки рівномірно. Тут все хаотично: нирки зливаються між собою, проникають одна в одну, на одних ділянках відсутні, а на інших накопичуються дуже щільно. Все це створює складні мереживні абстракції, що чимось нагадують візерунок малахіту.

Чим більше сплячих бруньок, тим складніший і багатший малюнок деревини. У великих капах нирок менше, тому їхня текстура ближче до сувелів.

Біологічна роль капові капи, і сувель нерідко називають хворобою. Така позиція не зовсім наукова, але й однозначно помилковою її назвати не можна, як мінімум тому, що біологічна роль наростів досі не зрозуміла. Із цього приводу існують різні гіпотези. Наприклад, кап розглядають як резервний запас нирок, з якого може регенеруватися дерево, наприклад, у разі посухи або часткової втрати крони. Також є думка, що нарости підвищують механічну міцність стовбура, захищають його від пошкоджень або перешкоджають попаданню всередину хвороботворних агентів. Припущень багато, і всі вони різною мірою переконливі. Проте більшість дендрологів сходяться на тому, що здатність дерев до капоутворення немає чіткої функції — це свого роду побічний ефект еволюції, який колись мав важливіше, ніж зараз.

Кап росте дуже довго. Йдеться про десятки років. Його розміри можуть бути від кількох сантиметрів до метра, а то й двох. На одному стволі може бути два і більше капи.

Поділяють два види капа-прикореневої та стовбурової, що утворюються, відповідно біля кореня або вище, на стовбурі.

За неповторну красу кап називають дерев'яним малахітом!

Загалом — чим дрібніший малюнок і більший розмір капа, тим він дорожчий.

Про цінність цього унікального матеріалу говорить історичний факт, наведений у книзі «Капова скринька» (автор Надія Пермінова): «… у 1837 році за наріст капа в двадцять фунтів (трохи більше 8 кг) платили до п'ятдесяти рублів… такою самою сумою оцінювався породистий бик на сільськогосподарській виставці.

Сьогодні на світовому ринку ціна на капову деревину (масив та шпон) у рази перевищує ціну на будь-яку, іншу, включаючи: дуб, в'яз, горіх, червоне дерево та будь-які екзотичні породи.

Унікальне поєднання властивостей матеріалу, обмеженість запасів і неповторність капового малюнка в кожному виробі, зрештою, і визначило загальновизнану, високу естетичну цінність та відповідну споживчу ціну виробів з цієї деревини, яка застосовується в обробці найрозкішніших інтерєрів.