ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ:

Назва сокири - КЕЛЬТСЬКІ ВІЗЕРУНКИ ексклюзивна сокира ручної роботи майстра студії GARAGE ART (Назара Бойка), купити замовити в Україні (Сталь - У-8™ 60-62 HRC)
Тип сокири: Сокира багатоцільва
Виробник (Майстер):  Студія ексклюзивних сокир ручної роботи GARAGE ART (Назара Бойка)

Модель: КЕЛЬТСЬКІ ВІЗЕРУНКИ ексклюзивна сокира ручної роботи майстра студії GARAGE ART (Назара Бойка), купити замовити в Україні (Сталь - У-8™ 57-62 HRC)
Номер моделі: 012
Країна народження: Україна
Ремісник: Майстер Назар Бойко, студія ножів "GARAGE ART", м. Львів, Україна, Студія ексклюзивних сокир ручної роботи GARAGE ART (Назара Бойка)
Найкраще використання: Багатофункціональний: полювання, рибальство, поділ тушки, нарубка дров, очистка площі тощо
Стан сокири: Новий
Ціна: Вказана з чохлом 

Сокира - не є холодною зброєю.

Наші сокири дуже гострі, тому відкривайте та використовуйте їх дуже обережно. Ми не несемо відповідальності за будь-які травми, пов’язані з використанням наших сокир.
Наша продукція призначена для легального використання лише відповідальними покупцями. Ми не будемо продавати наші продукти особам молодше 18 років.

Наявність регулярно змінюється, після підтвердження вашого замовлення ми повідомимо вас про наявність або коли товар буде готовий. Товар може дещо відрізнятися від зображеного на фото.

Сталь У8: характеристики, розшифровка, хімічний склад

Питома вага: 7839 кг/м ³
Термообробка: Загартування 780 ^o C, олія, Відпустка 400 ^o C.
Твердість матеріалу: HB 10 ^-1 = 187 МПа
Температура критичних точок: Ac ₁ = 720 , Ar ₁ = 700 , Mn = 245
Темпера кування, °С: початку 1180, кінця 800. Перетину до 100 мм охолоджуються на повітрі, 101-300 мм у ямі.
Оброблюваність різанням: при HB 187-227, в ₌ 620 МПа, До _{твв. спл} =1,2 і К _{? б.ст} =1,1
Зварюваність матеріалу: не застосовується для зварних конструкцій.
Флокеночутливість: нечутлива.
Схильність до відпускної крихкості: не схильна.

Характеристики стали У8

Сталь 09Г2С розшифровка маркування:

• "У" - сталь інструментальна якісна нелегована сталь;

• "8" - відсоток вуглецю.

Хімічний склад У8

Масова частка елементів сталі У8 згідно з ДСТУ 1435-99

Група 3: Cr 0,20 – 0,40. Для сталі, виготовленої скрап-процесом, допускаються підвищені проти зазначеними масові частки Ni, Cu, Cr на 0.05% кожного елемента.

У цій сталі єдина легуюча добавка, що впливає на властивості, це вуглець, решта добавки потрапляють до складу металу, це домішки (кремній і марганець - при плавленні, нікель, хром і мідь – як наслідок плавки металобрухту). Однак вони часто сприяють підвищенню якості прожарювання (звичайно, невелику), що негативно впливає на деякі види використання (наприклад, при виготовленні дроту).

Механічні властивості стали У8

Твердість стали залежно від температури відпустки

Механічні властивості стали залежно від температури випробувань

Властивості за стандартом ДСТУ 1435-99

Твердість сталі після термообробки

Властивості за стандартом ДСТУ 2283-79

Фізичні властивості У8

Істотний вплив на властивості сталі робить попередня термообробка, вона забезпечує оптимальну структуру. Ця сталь надзвичайно чутлива до типу середовища загартовування, тому охолодження проводять у 2-х середовищах, вода-масло.

Властивості за стандартом ТУ 14-19-81-90

Щільність, г/см ³ : 7,81*

* Типове значення властивості для низьковуглецевої та низьколегованої сталі. Ця величина не передбачена стандартами, вона має орієнтовний характер і не може бути використана з метою проектування

Технологічні властивості марки У8

Теплостійкість

Прожарюваність

Сплав У8 характеризується великою твердістю поверхневого шару, а стійкість до зношування – низька. Поганий показник невеликого ступеня теплостійкості призводить до того, що сталь не застосовують для виробництва інструментів з перетином понад 20-25 мм, а також деталей обладнання, що експлуатується в умовах безперервного режиму, і температурах понад 200 °С.

Також сталь У8 не призначена для зварювання. Зате чудово піддається ковальському зварюванню.

Сталь марки не флокеночувствительна, і легко піддається будь-яким видам обробки при нагріванні.

Розшифровка марки стали У8: літера У говорить про те, що перед нами інструментальна якісна нелегована сталь, в якій є вуглець у середній кількості 0,8%.

Інструмент із сталі У8 та його термообробка: молотки слюсарні виготовляють із сталей У7 та У8. Загартування піддаються боек і хвіст. Нагрів найкраще вести у соляній чи свинцевій ванні. При нагріванні молотка в камерній печі спочатку гартують біяк, а потім хвіст, після чого поперемінно охолоджують до повного затемнення середньої частини. Для остаточного охолодження молоток переносять у олію. Відпускають при 260-340 ° протягом 30-40 хв. Твердість R _c = 49-56. Перевіряють твердість на приладі РВ.

Для виготовлення пневматичного інструменту використовують сталь У8 або У7. Загартування піддають робочу хвостову частину. Слід уникати нагріву пневматичного інструменту повністю, тому найкраще проводити нагрівання в соляних або свинцевих ваннах. Робочу частину гартують у воді з перенесенням в олію, а хвостову частину в олії. Після цього інструмент відпускають залежно від необхідної твердості робочої частини, а саме: зубила, крейцмейселі, пробійники, карбування та насічки відпускають при 240-270 ° з витримкою 30 - 40 хв. Необхідна твердість R _c = 56-59.

Обтискання, підтримки, бойки і вибивання відпускають при 270-300 ° протягом 30-40 хв. Необхідна твердість R _c = 53-56. Визначають твердість тарованим напилком. Непоодинокі випадки, коли пневматичний інструмент у місці переходу з меншого діаметра на більший під час роботи ламається, причому структура зламу на глибину 5-8 мм по колу дуже дрібнозерниста, а глибше крупнозерниста. Основною причиною поломок є недостатня чистота поверхні в місцях переходів (ризики, подряпини та ін.).

Долота верстатні виготовляють із сталей У8, У9, 65Х. Місце переходу від тонкої частини долота до товстої, а також стінки отвору в порожнистому долоті повинні бути загартовані на невелику твердість. У разі недотримання цього можливе відгинання долота або поломка його під час роботи. Отримання невеликої твердості перехідної частини досягається переривчастим гартуванням у воді для суцільних доліт з вуглецевої сталі або повним гартуванням з подальшою відпусткою в соляній ванні до сірого кольору втечі для всіх інших долот. Хвостову частину не гартують. Долота суцільні відпускають при температурі 260-280 °, а порожнисті при 320-360 °; витримують 20-30 хв. Необхідна твердість для помилкових долот R _c = 56-58, а порожнистих R _c = 50-52.

Стамески та долота теслярські та столярні виготовляють із цих же сталей. Нагрів під загартування виробляють у печах-ваннах на довжину 60-80 мм. При нагріванні камерних печах інструмент замочують на довжину 60-80 мм. Хвостову частину не гартують. Відпускають при температурі 250-300° протягом 20-40 хв. Необхідна твердість R _c = 53-58.

Комбіновані плоскогубці та кусачки виготовляють із сталей У7 та У8. Термічній обробці їх піддають у зібраному вигляді з розкритими губками, літають тільки робочу частину - у кусачках губки на довжину 8-10 мм, а в комбінованих плоскогубцях губки на довжину, включаючи прорізи у шарніра. Охолоджують в олії або гасу при енергійному помішуванні. Відпустку виробляють за нормальної температури 220-300° протягом 30-40 хв. Твердість R _c = 52-60. Твердість контролюють на приладі РВ або тарованим напилком, а також шляхом відкушування сталевого дроту діаметром 2 мм.

Клейма виготовляють із вищезгаданих сталей, загартовують з подальшою відпусткою при температурі 220-250°. Хвостовик відпускають шляхом нагрівання у свинцевій ванні до сірого кольору втечі. Необхідна твердість робочої частини R _c =54-58.

Додаткові характеристики У8

Зварювання сталі У8

Можливе ковальське зварювання – процес нероз'ємного з'єднання нагрітих шматків металу із застосуванням зовнішнього тиску.Форма поставки стали УПоставляється у вигляді кованих смуг, гарячекатаного кола, квадратів та кіл кованих, листів.

Галузь застосування

Використовується в основному для виробництва інструментів, експлуатація яких не вимагає розігріву ріжучого краю: фрези, сокири та стамески, зенковки, пили та долота, кернери, викрутки, кусачки, плоскогубці та ін.

Застосування сталі У8 з урахуванням характеристик та властивостей

Дану сталь застосовують як незамінну сировину для виготовлення інструментів, експлуатація яких не вимагає нагрівання. Це пневматичні, деревообробні, слюсарно-монтажні інструменти – кернери, кусачки та викрутки, ролики, плоскогубці, фрези, деталі годинникових механізмів та пружини, ін. Всі ці вироби потребують спеціальної термообробки, найчастіше за індивідуальною технологією.

Аналоги стали У8

Інструменти зі сталі У8 та види їх термообробки

Ця сталь дуже чутлива до виду проведення обробки, тому єдині рекомендації відсутні. Молотки слюсарні зі сталі У8 піддають загартування в області бойка та хвоста. Нагрівання здійснюють у ванні - соляній або свинцевій. Відпустка при 260-340 ° С 30-40 хв.

При виробництві пневматичних інструментів загартування піддається робочої частини – хвіст, а нагрівання всього інструменту протипоказано. Відпустку виконують залежно від необхідної твердості робочого сектора (індивідуально для різних інструментів).

Для зубил, крейцмейселів, пробійників відпустку ведуть у режимі 240 °С -270 °С при витримці до 40 хв. А для бойків, вибивачів – 270 °С -300 °С. При загартуванні долота для верстатів У8, У9, 65Х ділянки переходу від тонкої області до товстої, і стінки отвору виконують на малу ступінь твердості. Цього досягають, ведучи уривчасте загартування у водному середовищі. Хвостовий ділянку загартування не піддають. Стамески та долота теслярські та столярні нагрівають під загартування в печах-ваннах на довжину 60-80 мм. Хвостова ділянка загартування не підлягає

Варто пам'ятати, що при використанні сокири за призначенням та дбайливим поводженням, сокира прослужить Вам дуже і дуже довго

Акація біла: характеристика. 

Біла акація одержала свою назву за білий колір квітів. Однак вона лише подібна до справжньої акації листям та квітами

Наукова назва білої акації робінія (псевдоакація). Так "хрестили цю породу ботаніки в честь Робена (Робіна) вченого-садівника французького короля Людовика XIII. Мандруючи в лісах Північної Америки, зокрема в Аппалачських горах, Робен звернув увагу на високе і струнке дерево з чудовими білими і надзвичайно запашними квітами. Повертаючись у Європу, він взяв з собою насіння з цього дерева. З часом ця порода оселилася в королівському парку Парижа, а потім дуже швидко поширилася по всій Європі.

Всі види акації належать до родини бобових, яка об'єднує 25 родів деревних і чагарникових порід. Родина складається з трьох підродин: мімозових, цезальпінієвих і метеликових. До підродини метеликових входить 20 видів деревної рослинності, а акація біла має серед них найбільше поширення та народногосподарське значення. Зростають у нас і деякі інші види, які також називають акаціями, наприклад, акація жовта.

Проте цей широко розповсюджений чагарник не акація і навіть не псевдоакація. Він належить до роду карагана. У напівпустельних та деяких районах пустель нашої країни зростає піщана акація — амодендрон — завойовник сипких пісків, позбавлених рослинності. Ця акація не боїться, якщо пісок засипле її майже повністю.

Не гине вона і тоді, коли вітер видме з-під неї землю і оголить коріння. Через деякий час воно вкривається новими зеленими пагонами і рослина житиме. Цей чагарник є справжнім зеленим воїном-аскетом, який не боїться ні спеки, ні морозу.

Багато цікавого можна розповісти про різних представників з роду акації, але наше оповідання про акацію білу. Росте вона у нас скрізь: на Поліссі, в лісостеповій та степовій зонах. Важко навіть повірити, що це дерево американського походження, яке зустрічається тепер майже на кожному кроці, вперше було посаджене наприкінці XVIII століття у парку графа Розумовського, а потім і в парках інших землевласників. Значне поширення у нас акації білої зв'язане з іменем І. Н. Каразіна, який у 1808 році посадив її у своєму маєтку на Харківщині.

На початку XIX століття породу посадили в одеському парку, а у 20-х роках цього ж століття її вже можна було побачити в багатьох південних районах України. З того часу почався переможний наступ акації не лише в степовій, а й в північніших районах республіки. її стали саджати навіть в окремих районах Полісся. І тепер скрізь росте вона чудово, приносячи людям величезну користь.

На Україні акація біла стала однією з найбільш улюблених деревних порід, її можна побачити на вулицях міст і сіл, парках і скверах, в лісосмугах вздовж шляхів, на еродованих крутосхилах і яружно-балкових землях. Якби не біла акація, степова зона України була б майже безлісною, а чимало міст і селищ утратили б своє зелене вбрання. Ця порода головна в зеленій оздобі міст, насамперед Дніпропетровська, Запоріжжя та багатьох інших населених пунктів.

Акація біла на ярах і еродованих крутосхилах є головною породою і в лісостеповій зоні. Досвід показує, що найкращий ефект дає акація на родючих ґрунтах з достатньою кількістю вологи. У цьому легко переконатися, оглянувши білоакацієві насадження в багатьох районах України. Хто бував на Канівщині або в районі Букрина на Київщині, очевидно, звернув увагу на чудові білоакацієві ліси. Порівняно недавно, років 20—30 тому, тут скрізь видно було величезні яри, голі розмиті крутосхили. За допомогою посадок акації лісівники поступово зарубцювали страшенні рани землі. Копітка і тривала робота дала свої результати.

Акація зростає тут на свіжих і родючих землях, а на ярах є незамінною породою. Вона відзначається в цих умовах довговічністю і високою продуктивністю, відмінним виконанням лісомеліоративних функцій. Кожне дерево поширює своє коріння в глибину на 5—6 і за радіусом на 10—15 м.

Серед деревних порід мало є видів, які б мали таку велику і глибоку кореневу систему, як акація. За розмірами і глибиною проникнення коріння в землю рід акації має ще більш унікальних представників. Так, наприклад, коріння гігантської акації, яка зростає у південній частині Африки, проникло у землю на глибину понад 45 м. Коріння акації густо переплітає землю і надійно захищає ЇЇ від руйнування, зокрема на зсувах, яких так багато в зоні Придніпров'я та в інших районах України.

Найменше пошкодження коріння робінії викликає появу величезної кількості паростків. Ось чому доцільно саджати її на еродованих землях; а також у 3—4 ряди навколо вершин і стінок ярів. Для кращого виконання захисних функцій акацію необхідно саджати разом з коренепаростковими чагарниками, а також ліщиною, черешнею, грушею лісовою, кленами, липою та іншими породами.

Здатність акації утворювати кореневі паростки широко використовують лісівники. На Херсонщині та в інших областях на вирубках акацієвих деревостанів пошкоджують коріння за допомогою спеціальних розпушувачів, що викликає появу величезної кількості молодих паростків, які вже у дворічному віці досягають висоти 2—3 м. Завдяки цьому на вирубках старих акацієвих насаджень можна обійтися без створення лісових культур.

Основні біологічні властивості, яких в процесі еволюції набула акація в Аппалачських горах, — швидкий ріст, посухостійкість і світлолюбність. Вона любить не лише світло, а й простір. Як порода швидкоросла і світлолюбна в густих деревостанах швидко самозріджується. В сприятливих умовах на Україні вже у віці 5—6 років її висота досягає 5—7 м. Швидкий ріст акації продовжується до 10, зрідка 15 років. З часом, коли дерева починають плодоносити, ріст їх сповільнюється.

Робінія любить ґрунти глибокі, середньозволожені і свіжі, мириться з деяким засоленням і уникає заболочених, надто сухих і важких глинистих місць. На бідних і сухих ґрунтах вона ледве животіє. Акація біла порода ґрунтополіпшуюча, що значно підвищує її лісомеліоративну цінність. На її корінні знаходиться величезна кількість бульбочок, здатних засвоювати і нагромаджувати запаси азоту.

У Північній Америці в сприятливих умовах живе акація до 350 років і висота дорослих дерев до 35 м. На Україні в найбільш сприятливих умовах висота її досягає 30 м і живе вона до 100—150 років. У 1897 р. біля Цюрупинська, що на Херсонщині, на чорноземно-супіщаних ґрунтах, вкритих зверху шаром піску, лісничий Й. А. Борткевич на значних площах посадив акацію білу. Тепер в цих напівпустельних умовах справжній густий ліс.

Лісонасадження пережили страшенні посухи 1921 і 1946 років, надзвичайно сувору зиму 1939/40 р. та багато а інших природних катаклізмів, проте й тепер вони вражають своїм відмінним станом. Середня висота насаджень 27—30 м, запас деревини на кожному гектарі 330 м3. Стовбури дерев у цьому лісі напрочуд рівні і добре очищені від сучків. Відмінно росте акація на чорноземах та в багатьох районах Одеської області, зокрема в Саратському. В полезахисних лісосмугах тридцятирічні дерева досягають висоти 20—25 м. В більшості степових і лісостепових районів, де менш сприятливі умови, висота акації на перевищує 10—15, на бідних і сухих землях 5—7 м, а у віці 10—15 років насадження навіть гинуть.

У 60—70-х роках минулого століття йшло посилене заселення степової зони і розорювання цілинних степів. У зв'язку з цим проводилися значні за обсягами лісопосадки та озеленення населених пунктів і скрізь саджали насамперед акацію білу. Вважали, що за допомогою цієї породи можна буде перетворити природу степу. Однак вже в кінці 70-х років минулого століття виявилося, що білоакацієві насадження на дуже бідних і сухих землях недовговічні.

У зв'язку з цим у 1884 р. з'їзд лісівників Росії прийняв рішення: щорічні посадки акації білої не повинні перевищувати 5% від загальної площі лісових культур. Вже тоді на підставі здобутого досвіду степового лісорозведення прийшли до висновку, що цією породою на малородючих землях захоплюватися недоцільно. Проте ще й тепер багато виробничників і навіть вчених вважають її маловимогливою до родючості ґрунту.

Тривалий досвід свідчить, що в несприятливих умовах вона як порода з надмірно ажурною кроною не може затінити ґрунт, заглушити бур'яни — злісних ворогів деревної рослинності, утворити лісову підстилку і притаманний лісу мікроклімат. Під шатром чистих білоакацієвих деревостанів до кінця травня, тобто початку появи на акації листя, бур'яни, насамперед злаки, встигають захопити всю територію і використати майже всю вологу та значну кількість поживних речовин. Все це й зумовлює недовговічність таких насаджень акації, зокрема у несприятливих умовах.

Чому ж деякі лісівники продовжують саджати її там, де не слід цього робити? Причин тут кілька: відсутність посадкового матеріалу потрібних порід, висока приживлюваність сіянців акації і їх швидкий ріст та зімкнення крон молодих деревець на третій-четвертий рік після посадки. Це дає можливість значно зменшити кількість доглядів за ґрунтом та вартість одного гектара лісових культур.

Весною лісова "посівна" продовжується 7—10 днів. Лісівники змушені поспішати, бо затягування строків посадки веде до різкого зменшення приживлюваності саджанців. Весною, вже через кілька днів після настання теплої погоди, на деревах з'являється листя. Для лісівників це сигнал — пора припиняти посадки. В той же час акацію можна саджати майже два місяці, бо, як вже зазначалося, розвивається вона лише в середині або й наприкінці травня.

Варто підкреслити, що в процесі еволюції вижили лише ті різновидності акації, які розвиваються пізніше всіх інших деревних порід. Ця порода відмінно переносить літню спеку, проте боїться навіть невеликих пізніх весняних приморозків. Згадайте старе акацієве насадження у другій половині травня.

Всі деревні породи давно вже вкрилися листям, а воно стоїть голе і чорне, з величезною кількістю сухих плодів, які залишилися з минулого року і торохтять від найменшого подиху вітру. Здається, що в деревах немає ніяких ознак життя, що вони загинули. Проте це лише обман зору, в них нуртують життєві сили і ждуть свого часу.

Біла акація має ще одну цікаву біологічну особливість. Інколи, спостерігаючи її насадження, можна побачити, як зустрічається золото осені з білосніжним цвітінням весни. Диво-дивне акація може цвісти двічі на рік. Рання весна і тепле посушливе літо прискорюють повний цикл вегетаційного розвитку рослин. Закінчивши його, дерева починають готуватися до зими. Та ось у серпні — вересні, коли тривала посуха зміниться теплими дощами, акація знову зацвітає, тобто починає новий скорочений цикл розвитку. Плоди, що з'являються внаслідок повторного цвітіння акації, як правило, до кінця вегетаційного періоду не встигають достигнути.

Плід у акації білої багатонасіннєвий плоский біб довжиною до 10 см, достигає у серпні — вересні і, як вже зазначалося, висить на дереві до розпускання листя весною наступного року. Насіння має щільну оболонку, містить 12% масла. Для прискорення проростання його намочують у воді до повного набрякання або перед висівом обпарюють окропом для розм'ягчення надто щільної оболонки. Насіння з бобів розсіюється весною або в кінці зими. Розмножується акація не лише насінням, а й кореневими паростками, ця здатність зберігається до глибокої старості дерев.

Акація біла — порода теплолюбна і ще порівняно недавно вона пошкоджувалася сильними морозами, а в Підмосков'ї надземна частина її вимерзала майже повністю. Шляхом тривалого відбору найбільш зимостійких форм акацію вдалося просунути і в деякі райони середньої смуги нашої країни. Тепер квітнучі дерева акації можна побачити навіть у Москві. Добре росте вона у Волгоград та в інших районах Поволжя з суворим континентальним кліматом. Отже, можна вважати, що акація біла знайшла у нас свою другу батьківщину.

Акація біла має велику і розлогу крону, темно-сіру, глибоко тріщинувату кору. Молоді гілки у неї зеленуваті або червонуваті. Листки непарноперисті, завдовжки до 20 см з 4—10 парами овальних цілокраїх, зверху зелених, вісподу сірувато-зелених листочків. Вдень вони горизонтально випрямлені, а ввечері складаються попарно і звисають вниз. Акація має прилистки, які перетворюються в крупні, тверді і надто гострі колючки-шипи, які є не лише на гілках, а й на стовбурі. Чим тонші гілки, тим густіше сидять колючки.

Зрідка зустрічаються різновидності акації без колючок або з малою їх кількістю. На Україні зростає мачтова форма акації, яка досягає висоти 30 м, і низькоросліша звичайна, а також форми з колоновидною, кулястою і плакучою формами крони. Тут можна побачити різновидності акації з рожевими і фіолетовими суцвіттями. Всі вони відзначаються високою декоративністю і широко використовуються у зеленому будівництві. Акація не боїться загазованості і забруднення повітря у містах та селищах, задовільно почуває себе навіть на території промислових підприємств.

В середині, а інколи навіть наприкінці травня серед потемнілих гілок витикаються ледве помітні зеленкуваті хвостики. День у день їх розміри збільшуються і вони поступово розпускають по обидва боки черешка малесенькі листочки. Через якийсь десяток днів листочки набувають нормальної величини, ховаючи гілки в зелену одежину. Після розпускання листя, якось ніби раптово, з'являються білі квіти. Вони у акації двостатеві, зібрані у довгі надзвичайно красиві пухнасті китиці. Від довгого і товстого осьового черешка китиці відходять дрібні і тонкі черешки, на кінці кожного з них знаходиться біла квіточка.

З часу появи перших квітів повітря навколо акації просочується сильним і надзвичайно приємним ароматом. Ніжні пахощі акації линуть довкіл. Виявляється, квіти акації передбачають зміну погоди. Перед дощем вона значно збільшує виділення нектару і починає пахнути сильніше, ніж в суху погоду. Майже два тижні буяє білосніжне шумовиння акацієвого цвіту.

Період, коли цвіте акація, — справжнє свято для бджіл 1 пасічників. Останні везуть вулики у акацієві насадження навіть за сотні кілометрів. У Канівському районі в період цвітіння акації можна зустріти пасічників з вуликами в далеких поліських та інших районів. Зранку і до пізнього вечора крилаті трудівниці копошаться на квітах акації. З 1 га білоакацієвих деревостанів в сприятливі роки бджоли збирають до 1500 кг прозорого, майже безбарвного або 8 легким жовтуватим відтінком меду — значно більше, ніж дають такі відомі медоноси, як липа та гречка.

Акацієвий мед дає своєрідний аромат і цінується за цілющі та смакові властивості. Він довго зберігає аромат квітів. Підраховано, що вартість щорічного валового збору меду з 1 га білоакацієвих лісів значно більша вартості приросту деревини. Цінується мед з акації ще й за те, що ця порода не пошкоджується шкідниками та хворобами, а тому й нема потреби обробляти її отрутохімікатами. З квіток акації одержують дуже цінний препарат для лікування хвороб нирок — глюкозид. Квіти акації люблять не лише бджоли, а й діти, які залюбки ласують ними. У 1933 р. акацієві квіти, як і деякі інші рослини, допомогли врятувати від голодної смерті багатьох дітей. Пуп'янки акації маринують для приготування соусів, салатів тощо.

Квіти акації виділяють велику кількість фітонцидів і ароматичних речовин, що знайшли широке застосування у парфюмерній промисловості. Багатьом відомі чудові духи "Біла акація", їх надзвичайно приємний і стійкий аромат забезпечується наявністю в квітах акації ефірної олії.

Листя акації — це своєрідний скарб. Воно є цінним кормом для худоби. Містить унікальні речовини, придатні для виготовлення голубої фарби, а кора — дубильні речовини, які з успіхом використовуються для виготовлення шкури жовтого кольору. Характеризуючи значення акації, необхідно згадати і про її надзвичайно міцну, в'язку, пружну і тверду деревину, в яку навіть важко забити цвях.

За своїми фізико-механічними властивостями вона не поступається перед деревиною дуба, а за багатьма показниками, зокрема стійкістю проти гнилі, переважає її. Акація має ядро зеленувато-жовтого або жовтувато-бурого і заболонь світло-жовтого кольору. Деревина її цінується за красиву текстуру, легко колеться і обробляється. Акацієві дрова дають багато тепла і добре горять. Вони мають більшу цінність, ніж дубові, букові, грабові або березові.

Деревину акації широко використовують для виготовлення меблів, тари, шпал, ручок для ударних інструментів, кілків, колісних ободів, шпиць, паркету, який за якістю не поступається перед дубовим, а за декоративністю значно його переважає. У сухих і добре провітрюваних місцях деревина акації служить дуже довго, віками.

Деталі мостів, зокрема палі, з акації відзначаються дивовижною міцністю і служать довше, ніж дубові. Акація біла, насіннєвого походження як порода швидкоросла досягає стиглості у віці 30—35 років. Деревостани порослевого, походження можна вирубувати у 16—20 років і заготовляти тонкомірний будівельний матеріал, виноградні чатала, тички та сировину для виготовлення різних речей домашнього вжитку.